Знаєте, пройде десь близько року, перш ніж ви згадаєте про школу. Лиш десь на весні ви зрозумієте, що тих років більше не повернути. І людей тих ти більш ніколи не зустрінеш. Вони залишаться десь там, далеко в шкільних роках.

Дуже зрідка, але ви будете вмикати останній вальс. Разом з тим вальсом ви повернетеся в минуле.

 В один момент ти згадаєш запах булочки в шкільній їдальні.  Ви згадаєте про трьох найважливіших вчителів у вашому житті. Тоді, звісно, ми цього всього не розуміли.

Ми ще не знали, що школа стане важливою частиною нашої історії.

Десь там, серед шкільних років, хтось знайшов перше кохання. Хтось згубив. Та це не важливо. За ті 11 років ми отримали більше, ніж втратили. Значно більше.

Колись настане такий вечір, коли ти це все усвідомиш. Це буде найгірший вечір у твоєму житті. Ти згадаєш свій останній день в школі. Повно квітів, повітряних кульок небесного кольору та батьківські сльози. Ні, тоді ми не плакали. Тоді ми були щасливі. Тоді ми  думали, що ми дорослі.

Ви зустрінетесь десь  через років 7 і будете довго впізнавати один одного. А потім дико сміятися.

Ви будете дивитися фото чи відео, як зустрічали світанок.

А пам’ятаєш

той ранок, коли всім шалено боліли ноги

пам’ятаєш

як йшли зустрічати сонце

як забирали в хлопців піджаки, наче на світанку було холодно

нам просто хотілося йти з хлопцем й шалено сміятися

і ні про що не думати

ми  не розуміли, які щасливі були  в той момент

ми були  вільні

хоча, з того самого світанку  ми стали заручниками нас самих

Ми будемо згадувати цю достобіса коротку випускну ніч.

Ми будемо розповідати хто ким став.

Ми будемо розповідати уже про перші досягнення своїх дітей.

Ми всі будемо плакати за безтурботними роками щасливого дитинства.  І розуміти, що цього ніколи вже не повернути. У нас залишаться лише спогади. А ще такі зустрічі – раз на 7 років. Які будуть наповнені сміхом, старими  історіями та слізьми.