Я думала про це 2 роки. 2 бісових роки

 а тепер

Ну що ж, Львів, а тепер я їду до тебе з мрією.

 Та, це всього лиш  мрія, якій я  навіть не хотіла дати  шанс на втілення. Яку довго намагалася вбити в середині себе.

Але, будь ласка, дозволь їй здійснитися. 

Прошу всім серцем. Палко прошу всім серцем.

Ну, гаразд. Це не мрія всього мого життя. Ні. Мабуть, це взагалі неможливо назвати мрією. Це щось дуже спонтанне. Але, знаєте, все раптове воно завжди  найкраще. 

От саме такі шалені й безглузді думки роблять наше життя.

Іноді дуже важливо дати собі ляпаса і йти. Просто йти вперед. І жодного разу не дозволити озирнутися назад. Іноді дуже важливо почути : «Якщо вже рушила, то йди до кінця». Результат завжди виправдає це божевілля.

От знаєте, коли дуже сильно щось любиш, то з часом ти починаєш це ненавидіти.

Коли дуже сильно про щось мрієш, то боїшся, щоб це не було лиш  сірим димом чи попелом.

 Всі ми маримо про небеса, але ж живемо на землі.

 Так от.  Я боюся, що цим  нічого не стоїть. Що ця мрія  порожня. 

А ви знаєте, як це, розчаруватися в мрії? От і я не знаю. Мабуть, те ж саме, що й розчарування в собі. А може й гірше. Не знаю. Я ще віддана своїй мрії.

Я боюся. Шалено боюся.

Але це є мій шанс, щось змінити. Я не певна чи це варто робити. Але часу на роздуми вже нема. Певно доля  все давно вирішила. Потрібно зробити  всього крок, що б дізнатися «так» чи «ні». Але між тим кроком буде безліч годин очікування.

Знаєте, я боюся почути «так», бо тоді не знатиму, що робити із своїм життям.

Вже пізно відступати.

Вже пізно. Потрібно спати.

А я досі пишу оце все. Не зрозуміло кому. Не зрозуміло навіщо. Хоча. 

Можливо з цього все почнеться?

 Почнеться моя нова книга мого нового життя. Виходить, що це я пишу теперішній собі?

Все. Більше нічого не писатиму. Я й так запам’ятаю цей день. Не знаю звідки ця впевненість. Я взагалі нічого не розумію. І розуміння це не прийде завтра чи десь на тижні. Ні, лиш через кілька років я зрозумію, яку важливу(чи не дуже?) роль мав цей день в житті.

А доти

а доти я проситиму місто, яке є мрією ледь не для кожного, що б саме там, здійснилася моя заповітна.

Палко прошу всім серцем.