Вечірній Львів чув безліч зізнань у коханні. І ви не прочитаєте тут нічого нового. Просто я закохалася у те, що й ви. У вечірній Львів. У його вулички. Запах запашної львівської кави теж викраде ваше серце. І байдуже, що ти ненавидиш каву. Львів без кави буде звичайним містом. Ні, красивим. Але вже не таким.

Про нього варто мріяти. Справді. І чим довше ти про нього мрієш, тим швидше закохуєшся. 

Моє серце Львів підкорив ще на вокзалі.
Люблю повертатися в старі міста. В них дуже легко закохатися.

 Але, знаєте, у Львові не можна жити. Ні, цього не потрібно робити у жодному разі. 

Тоді раптом кудись зникає магія з міста. І бруківка лиш дратує. І всі вулички ти вже знаєш. До нього не можна звикати.

Ні, це не правильно. Потрібно просто блукати  цим старовинним містом.

І ніколи не знати куди ти втрапиш. 

Але, куди б ти не прийшов, всюди будуть ті ж маленькі крамнички, запах львівського шоколаду та вуличні музиканти.

Ні, у  Львові не потрібно жити. Жити потрібно Львовом.