Остання ніч, в якій мені 17.

І от я знову пишу собі. Знову навіть  не знаю навіщо. Здається, наче скоро має трапитися щось вельми важливе. Щось таке, що переверне мій світ і змінить мене.
Так от. Я хочу запам’ятати все. Думки, страхи. Я хочу запам’ятати людей, котрі будуть біля мене. Я хочу навіть через 30 років згадати той вечір, коли остаточно розпрощалася з дитинством.

Тут мали б бути написані якісь розумні речі.

 але

ні, це не до мене\

Я лиш спробую написати, що я зрозуміла за свої sweet 17

Ніколи не пийте вино наодинці. Навіть хороше. Навіть червоне.

П'яні люди -  найщиріші.

І ніколи не тримайте в голові лиш одну людину. Бо коли розімкнуться її руки – ти розіб’єшся сам.

Всесвіт давно все вирішив. Ви не зустрічаєте людей випадково. У вашому житті немає випадкових людей. Просто затямте це десь собі.

Перед різними ми різні. І так дуже легко згубити себе.

Довірятися людям не смертельно. Смертельно коли не тим. Вже шалено шкодую, що надто багато людей знають мене справжньою. Просто найбільша помилка мого життя. Мене можуть зрадити одночасно так багато людей.

Рано чи пізно, але ви зробите те, що в дитинстві клялися ніколи не робити. Та й не лише в дитинстві. Все може зміниться в один день. Але щоб це зрозуміти мають пройти роки.

От коли ви не будете мати ніяких планів та мрій, то вони й не будуть розбиватися. А так – терпіть.

Але ж мрії можуть стати реальністю, якщо в них повірить ще хтось, окрім тебе.

Десь там, глябоко в душі, але полюбіть себе. Тоді у вас все вийде.

Тебе будуть часто використовувати. Та й ти сам будеш використрвувати людей. Це нормально. З часом ви станете дуже жорстокими і вам перестане боліти. І, ах да, ви припинете дивитися людям в очі.

Прив'язуватися до людей жахливо. А ще жахливіше, коли вони зникають. Ні, не вмирають. А просто зникають. Щоправда, саме з мого життя.
Але ж все рано чи пізно закінчується. Як і моя історія.

І про те, що раніше  здавалося трагедією всього життя,  навіть не згадаю.

Бо мені ж не буде вічно 17.