Я дуже сумувала за цим.

Ні, я люблю кожну пору року.

Всі вони варті того, щоб про них мріяли вечорами. Холодними зимовими чи довгими літніми.

Але ця

В ній є щось таке

Що змушує про неї писати.

От нам здається, що в новому році щось обов'язково має змінитися. Так от. Весна це саме той час. Весною змінюємося ми самі.

І це вже все змінює.

Хоча це вже частинка літа

Але 

Я сумувала за дощем. Ні, навіть не так. Я сумувала за звуками зливи.

За довгими заходами сонця.

За сухим асфальтом по якому можна увечері бігати. 

Я сумувала за минулою весною.

Де мені лиш виповнилося 17.

Де повно амбіцій, страхів та так і нездійснених мрій.

Ця ж весна має присмак невиконаних обіцянок самій собі. Хоча, 2017, я маю на тебе надто багато планів.

А більшої дурниці Всесвіт і не знає: сумувати за тим, що вже було й більше не повториться. А навіщо повторяти, чи того гірше, повертати минуле? В цьому немає потреби. Тоді у нас не буде жодного шансу на майбутнє. Ми ж бо житимемо дурницями та помилками