Перші хвилини зими. Це ж потрібно зробити якийсь підсумок осені, та?

Так от: в цій осені було все. Та осені не було. Отої, із запахом старих книг та дощем.

Ця осінь - з вином, конспектами та першим поцілунком. Фу, з таким солодким та приторно гірким. 

Знаєш, ти дуже багато змінила.

Я б навіть сказала надто.

А, можливо, це й не ти .

Пора року нічого не змінює. Ніколи. Все завжди залежить тільки від нас.

Я постійно шукала себе. Іноді знаходила, а потім одразу  втрачала.

Та одне я таки зрозуміла: я вже не така як була тиждень, місяць чи навіть годину тому.

Все може змінитися в один день. За секунду.

Але щоб це зрозуміти, мають пройти роки. 
Ну чи хоч на секунду довше, ніж ти затримуєш подих в очікуванні, що щось таки  зміниться.

\Я боюся себе\

Бо я вже зовсім не я.

Я боюся ту, ким я стану. 
Чи може вже стала.

Мене вже немає.

Від мене тої вже майже нічого.

Я вмерла. Розчинилася у вині та власних думках. А може й у власному бруді.

Обирайте самі, що вам більш до вподоби.

А ще - мене вбили.

Ну ні, я часто вмирала.

Просто цього разу я не знайшла в собі сил, що б хоч якось боротись.

А, може, навіть і не шукала.

Але, чуєш, осінь 2016, я тебе не забуду. Ніколи. Обіцяю.

Ти ж забрала єдине, що в мене було : мене і мій перший поцілунок.

Ну це мені зараз так здається. А насправді, пройде кілька років і я навіть не згадаю цього.