Лист у минуле

Тю, а більшої дурниці я й не бачила: писати листи в минуле. Ще й кому? Навіть не улюбленому песику чи першому коханню. Самій собі. Дурня та й годі. 

Я знаю, що цей лист ніхто вже не прочитає. Та його ж навіть нема куди відправляти. Чергова моя нісенітниця.

Гаразд, це просто формальність.

Отож, моя дорога еН.

Хоча, ні. Ніяка ти не дорога, люба чи ще якась мила дурня. Мені соромно за тебе. Серйозно, достобіса соромно за твої вчинки. А ще більше за думки. Ти надто багато думаєш. І думаєш геть не про те. Благаю, викинь їх зі своєї дурної голови. 

Єдине, що тобі потрібно знати : у тебе все вийде. 
Усе-усе.

Єдине, що тобі потрібно робити – це мріяти. 
Так щиро, так наївно, так по-дитячому. Дозволь їм зародитися у своєму серці. 
І все.
Мрії ж люблять збуватися.

Я не хочу нічого тобі казати. Я не хочу тебе змінити. Я лиш хочу показати тобі тебе. Чи себе. Господи, я вже сама заплуталася. 

Знаєш, іноді тебе потрібно взяти за шкірку, дати хорошого стусана і викрикнути в обличчя: ______________. Хм, гаразд, я ще не вигадала, що саме. Але, повір, це буде щось вельми образливе. І воно має подіяти.

Я не знаю якій собі пишу.
Скільки тобі, моя еН?

З кожним роком, днем чи навіть місяцем твої страхи змінювалися. І я вже не знаю який з них розвіювати.

Щоправда, я знаю, чим ти живеш. І про що ти мрієш.

Отож, моя ще-не-зіпсована 15-літня еН.

Хоча, а яка, власне, різниця? У будь-якому віці ти уявляла цей день. Знаєш, а на цьому моменті я таки привідкрию цю завісу таємничості.

8 листопада. 
2016 рік.
Хлопець, з неймовірними скулами. Можливо, саме в них ти  закохаєшся. А можливо й не закохаєшся. Я ще не вирішила.

Просто не забудь цей день, домовились? Бо що б пригадати цю дату, мені довелося добре понишпорити в своїх нотатках(так-так, цей день позначений). Більш я нічого не розповім. Ти сама  все відчуєш.

Знаєш, а зараз я  буду дякувати тобі. Ну отій, в 10, 13 чи навіть 17. Саме ти зробила мене такою. Дякую, що не дозволила мені натворити тих дурниць. Хоча, в університеті здоровий глузд тебе покине. І ти їх таки наробиш і ще безліч інших, за які потім буде неймовірно соромно перед собою(ну так я ж писала лист майбутній собі).

Краще придивляйся до людей. Біля тебе дуже багато гнилих і несправжніх. Не довіряй людям, серйозно. І, о, Господи, не впускай їх у свою душу. Взагалі, краще нікому свою душу не показувати. Нехай думають, що ти без неї. Нехай думають, що ти залишила її десь там, у котромусь із життів.

Тааак, гаразд. Кого я намагаюся перехитрити й обманути? Себе? А от це вже геть не смішно. Ти завжди будеш довірятися цим бісовим людям. І щоразу тебе кидатимуть саме тоді, коли вони замінять тобі повітря. Повір, буде боляче. І кепсько. І достобіса неприємно від того, що знову наступила на одні й ті ж граблі.

Але ти не думай, що все так погано. Я щаслива. А це головне. Бо пройде кілька років і ти станеш мною, еге ж?

Просто пам’ятай: все найкраще – попереду. 

І ще: полюби себе. Допоки не полюбиш сама себе, нічого у тебе не вийде. І ніхто тебе не полюбить.